Mobirise Website Builder

Діти - наше майбутнє

Конончук Олена
Практичний психолог
Закладу дошкільної освіти №1 "Пізнайко"
Славутської міської ради

"Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе"
В. Сухомлинський

1. Здійснювати психолого-педагогічний супровід дітей, які потребують психологічної підтримки.
2. Проводити корекційно-розвивальні заняття, спрямовані на розвиток пізнавальної та емоційно-вольової сфер дитини.
3. Сприяти повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку дітей на кожному віковому етапі.
4. Забезпечувати індивідуальний підхід до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного вивчення.
5. Підвищувати психолого-педагогічну компетентність батьків і педагогів щодо психологічного розвитку дитини. 

Кожен психолог має у своєму розпорядженні широкий набір психодіагностичних інструментів і методик. Їхнє завдання — визначити об’єктивний стан людини, з’ясувати його причини та оцінити рівень розвитку психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення тощо). Якщо для дорослих часто застосовують добре відомі тестові методики, то дитячий психолог використовує спеціально адаптовані для дітей підходи. Фахівець може запропонувати дитині щось намалювати або пограти в цікаву гру — саме так він непомітно збирає необхідну діагностичну інформацію. 

За допомогою розвивальних психологічних ігор фахівець сприяє формуванню у дитини важливих навичок і якостей. Розвиваються увага, пам’ять, посидючість, логічне й образне мислення — в арсеналі дитячого психолога є ігри для різних вікових груп. Найчастіше такі заняття проводяться у групі, що додатково допомагає дитині навчитися взаємодіяти з однолітками та засвоювати соціальні норми. 

За наявності у дитини виражених емоційних або особистісних труднощів може виникнути потреба у спеціально організованій психотерапевтичній роботі. Це можуть бути заняття, спрямовані на зниження тривожності й страхів, підвищення самооцінки, подолання агресивних проявів. Дитяча психотерапія особливо необхідна, якщо дитина пережила сильний стрес — втрату близьких, фізичне чи психологічне насильство тощо.

Методи дитячої психотерапії різноманітні. Наприклад, для найменших дуже ефективною є пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку результативною є казкотерапія — робота з психотерапевтичними казками (як готовими, так і створеними у процесі взаємодії дитини з психологом). Гра, малювання, казка — звичні й цікаві для дитини види діяльності — у руках фахівця стають потужним інструментом допомоги. 

У психології є відома аксіома: «Проблеми маленьких дітей — це проблеми батьків». І часто це справді так. За уважного аналізу з’ясовується, що причини багатьох дитячих труднощів пов’язані із сімейною ситуацією, конфліктами або неефективним стилем виховання.

Тому нерідко для розв’язання проблеми дитини достатньо, щоб батьки самі усвідомили причини та внесли зміни у власну поведінку й у середовище, яке оточує дитину. Під час консультації психолог допоможе вам подивитися на себе збоку та об’єктивно оцінити свої підходи до виховання. 

Регулярні виступи на батьківських зборах; розміщення корисної психологічної інформації в інформаційних куточках кожної вікової групи та на вебсайті закладу дошкільної освіти; дистанційна взаємодія з батьками на онлайн-платформі Google Classroom; проведення онлайн-зустрічей у Zoom і Google Meet; психологічна просвіта батьків через соціальні мережі Facebook і YouTube, а також месенджери Viber і Telegram, засоби телефонного зв’язку та електронне листування. 

Важливі питання

Початок відвідування дитячого садка — важливий етап у житті дитини та всієї родини. Період адаптації пов’язаний із новими умовами, незнайомими дорослими, іншим режимом дня та розлукою з батьками. Саме тому дитині потрібні час, підтримка й уважне ставлення дорослих.

У перші тижні можливі природні реакції: плаксивість, тривожність, порушення сну й апетиту, підвищена втомлюваність або, навпаки, збудженість. Це нормальна відповідь організму на зміни. За умови м’якого входження в нове середовище більшість дітей поступово звикають до садочка та почуваються впевненіше.

Важливу роль у процесі адаптації відіграє емоційний стан батьків. Коли дорослі спокійні, послідовні та доброзичливі, дитина швидше відчуває безпеку. Рекомендується заздалегідь познайомити малюка з режимом дня, більше розповідати про садок у позитивному ключі, формувати навички самообслуговування та підтримувати стабільний домашній ритм.

Фахівець може допомогти родині прожити цей період м’якше: оцінити готовність дитини до відвідування закладу, надати індивідуальні рекомендації, підібрати ігри та вправи для зниження тривожності, а також підтримати батьків у питаннях виховання та емоційної взаємодії.

Адаптація — це процес, який потребує часу. Терпіння, турбота й узгоджені дії дорослих створюють для дитини відчуття стабільності та допомагають їй упевнено зробити перші кроки у новому соціальному середовищі.

Емоційний розвиток дитини — основа її психологічного благополуччя, успішного навчання та гармонійних стосунків з оточенням. Уміння розпізнавати власні почуття, називати їх і керувати своїми емоціями формується поступово та потребує підтримки дорослих.

У дошкільному віці діти лише вчаться розуміти, що з ними відбувається всередині. Вони можуть бурхливо реагувати на труднощі, швидко засмучуватися або злитися, не завжди вміючи пояснити причину. Завдання дорослих — допомогти дитині безпечно проживати емоції, показати прийнятні способи їх вираження та навчити поступової саморегуляції.

Розвиток емоційної сфери включає:

- формування емоційного словника (вміння називати почуття);
- розвиток емпатії та співпереживання;
- навчання навичкам самозаспокоєння;
- зниження тривожності та емоційної напруги;
- розвиток упевненості в собі та позитивної самооцінки.

Ефективними є ігрові методи, казкотерапія, арт-техніки, вправи на релаксацію та дихання. Через гру дитина природно вчиться розуміти себе й інших, набуває досвіду безпечного вираження почуттів.

Своєчасна підтримка емоційного розвитку допомагає дитині краще адаптуватися до нових умов, легше долати труднощі та будувати довірливі стосунки з однолітками й дорослими.

Тривожність і страхи — природна частина розвитку дитини. У різні вікові періоди малюки можуть боятися темряви, гучних звуків, розлуки з батьками або уявних персонажів. Помірні страхи є нормальними, однак якщо вони стають частими, інтенсивними або заважають повсякденному життю, дитині потрібна підтримка.

Ознаками підвищеної тривожності можуть бути: неспокійний сон, часті переживання, плаксивість, уникання нових ситуацій, тілесні скарги (біль у животі, голові), нав’язливі страхи. У таких випадках важливо не знецінювати почуття дитини, а допомогти їй безпечно прожити свої переживання.

Робота з подолання тривожності та страхів спрямована на:

- зниження емоційної напруги;
- формування відчуття безпеки;
- розвиток навичок самозаспокоєння;
- опрацювання конкретних страхів через гру та творчість;
- підвищення впевненості дитини у власних силах.

Ефективно застосовуються ігрові методи, казкотерапія, арт-техніки, дихальні та релаксаційні вправи, поступове м’яке привчання до лячних ситуацій. Обов’язковою є співпраця з батьками, адже спокійна й передбачувана поведінка дорослих значно знижує рівень дитячої тривоги.

Своєчасна допомога дозволяє дитині навчитися справлятися зі страхами, почуватися впевненіше та вільніше взаємодіяти зі світом.

Пізнавальні процеси — це основа інтелектуального розвитку дитини та її готовності до навчання. До них належать увага, пам’ять, мислення, сприймання, уява та мовлення. Саме ці функції допомагають дитині пізнавати світ, засвоювати нову інформацію та успішно взаємодіяти з оточенням.

У дошкільному віці пізнавальні процеси активно формуються, але ще є нестійкими. Дитині може бути складно довго зосереджуватися, запам’ятовувати інструкції, доводити справу до кінця або логічно міркувати. Своєчасний розвиток цих навичок значно полегшує подальше навчання у школі.

Робота з розвитку пізнавальних процесів спрямована на:

- розвиток довільної та стійкої уваги;
- тренування пам’яті (слухової, зорової, образної);
- формування логічного та образного мислення;
- розвиток мовлення та словникового запасу;
- стимулювання уяви та пізнавальної активності;
- підготовку до шкільного навчання.

Основним інструментом є гра, адже саме в ігровій діяльності дитина найкраще засвоює новий досвід. Використовуються розвивальні ігри, вправи на класифікацію й узагальнення, мнемотехніки, нейропсихологічні вправи, завдання на логіку та мовленнєвий розвиток.

Системна підтримка пізнавального розвитку допомагає дитині стати більш уважною, самостійною, допитливою та впевненою у власних можливостях. 

Батьківство — це шлях, який приносить радість і водночас ставить перед дорослими багато запитань і викликів. У різні періоди розвитку дитини батьки можуть відчувати втому, тривогу, невпевненість у своїх діях або потребу в професійній пораді. Підтримка фахівця допомагає краще зрозуміти потреби дитини та знайти ефективні способи взаємодії.

Психологічний супровід батьків спрямований на зміцнення їхньої впевненості у вихованні, покращення емоційного контакту з дитиною та створення спокійної, передбачуваної атмосфери в родині. Адже саме врівноважений дорослий є головною опорою для дитячого благополуччя.

У межах підтримки батьки можуть отримати допомогу щодо:

- вікових особливостей розвитку дитини;
- труднощів поведінки та емоційних реакцій;
- адаптації до дитячого садка чи школи;
- подолання тривожності та страхів у дитини;
- налагодження ефективної комунікації в родині;
- профілактики емоційного вигорання батьків.

Робота будується у форматі індивідуальних консультацій, рекомендацій для щоденної взаємодії з дитиною та практичних вправ, які можна застосовувати вдома.

Своєчасна підтримка допомагає батькам діяти спокійно й усвідомлено, а дитині — зростати в атмосфері безпеки, прийняття та довіри. 

У час воєнного стану спокій дорослого стає тихою фортецею для дитини.

Дихальні вправи

Прості дихальні техніки для миттєвої стабілізації власного психологічного стану

Емоційна безпека вдома і в укритті

Чому емоційна безпека вдома і в укритті така важлива?

Як створити «острівець спокою» для дитини?

Речі-комфорту та іграшки, які допомагають заспокоїтися

Спільне читання як щоденний ритуал безпеки

Як діти різного віку реагують на стрес та сприймають кризову ситуацію

Дітям і батькам

Активісти створили короткі анімаційні відео для дітей і дорослих із демонстрацією дуже простих вправ, що допоможуть заспокоїтися і психологічно себе підтримати

Поради Світлани Ройз

Відомий психолог Світлана Ройз на своїй сторінці у фейсбуці поділилася з батьками кількома важливими порадами щодо дітей.
  1. Дбайте про себе, про свій власний ресурс. Втомлені батьки пропускають дитячі сигнали. Нереалізовані – часто намагаються реалізуватися за рахунок дитини. Будьте впевненими та реалізованими. У будь-якій ситуації повторюйте собі: «Я найкращий батько чи мама для своєї дитини! Я можу припуститися помилки у вихованні, але вона стане директивою тільки у разі постійного повторення. Та навіть тоді все можна зцілити любов’ю».
  2. Не кидайтеся на барикаду виховання одразу. Часто буває, що, повертаючись додому, батьки тут-таки беруться дитину виховувати. Важливо розуміти, що діти спершу сприймають емоції, а саму інформацію із затримкою на 7-10 секунд. Тож намагайтеся говорити повільніше. Дитина – це не ви! Не переносьте на неї свої емоцій, думки і життєвий досвід. Не треба покладати на дитину весь тягар дорослого розуміння, співвідносьте його дозу з віком. Пам’ятайте, що перед вами дитина – говоріть повільно й робіть паузи замість того, щоб повторювати одне й те саме, не отримуючи очікуваного відгуку. Якщо вас переповнюють емоції, зробіть кілька глибоких і повільних вдихів-видихів. Це дозволить пригадати наступні поради і втілити їх.
  3. Проявляйте свою любов, робіть це щиро. Батькам здається, що дитина від початку впевнена у батьківській любові. Це не так. Погана поведінка – це сигнал про те, що дитина втратила душевну рівновагу, їй чогось бракує. Так діти, яким не вистачає тілесних проявів любові, обіймів, поцілунків, можуть битися або, навпаки, виснути у вас на шиї. Тому показуйте свою любов! Увага потрібна і успіху, і невдачі. Відзначайте кожен найменший дитячий успіх і радійте йому, а не тільки критикуйте за невдачі. Дитина потребує вашої уваги навіть, якщо вона виражається в осуді та повчаннях. Навіть якщо ви не можете негайно висловити своє ставлення до якогось вчинку, дайте дитині зрозуміти, що ви це побачили. Так само помічайте й хороше, даруйте своє схвалення також. Акцентуйте увагу на тому, що вийшло цього разу і на тому, до чого ще треба докласти зусиль.
  4. Уникайте порівнянь із собою на кшталт «Ет, я у твої роки…». До певного віку ви – недосяжний ідеал для своєї дитини. Їй до вас нізащо не дотягнутися. Порівнюючи дитину з собою, ви штовхаєте її або до перфекціонізму, або у безвихідь. Хіба ви цього прагнете? Мабуть, просто бажаєте своїй дитині щастя. А для цього їй треба бачити щасливих батьків. Дитина несвідомо тягне на себе всі проблеми родини, відтворює всі невиявлені емоції. Важливо розібратися у собі, знати напевно, що ви сердитеся саме на дитину, а не на свого партнера, співробітника чи шефа. Якщо так сталося, визнайте це, скажіть: «Пробач. Я роздратований, але це не через тебе».
  5. Завжди пам’ятайте: ви передаєте дитині те, що маєте самі на цей момент. Свій досвід, стереотипи, те, що передали вам батьки, дідусі, бабусі та ще більш далекі пращури. Ймовірно, це можуть бути й помилкові судження, але кожне – безцінний досвід. Розповідайте дитині про свої помилки і про те, чого вони вас навчили. Помилки – це розвиток, а бездоганність статична і нежива.
  6. У вільну хвилинку складіть список рис, які ви бажаєте бачити у своїй дитині, а потім чесно поставте позначки поряд із тими, в яких ви можете бути для неї взірцем. Ви здивуєтесь, дізнавшись, що найбільше вимагаєте від дитини того, чого не маєте самі. Дозвольте собі бути звичайною неідеальною людиною, і вам буде значно легше дозволити цю неідеальність дитині. Ще Лев Толстой казав: «Припиніть виховувати когось і займіться вихованням самого себе». Ніколи не пізно почати зцілювати себе. Що більш вільними та щасливими ви будете, то менше директив захочете давати своїй дитині.
  7. Сваріть дитину тільки за порушення тих вимог, які колись були чітко сформульовані. У переважній більшості випадків дитина не капостить, а просто намагається розсунути кордони. Вона росте, і це для неї так само природно, як дихати. Дозвольте їй! Ваше завдання – встановити чіткі і тверді межі. Вони мають бути послідовними і гнучко змінюватися з віком дитини та масштабними трансформаціями в суспільстві. Якщо ви хочете, аби дитина перепрошувала за свої помилки, дайте їй приклад для наслідування і завжди просіть пробачення за свої. Сміливо зізнавайтеся, що чогось не знаєте, і пропонуйте шукати відповіді разом.
  8. Дитині дуже важливо належати. Робіть те, що можете на цей момент, тільки не ігноруйте, не женіть геть. Дитина сприймає це як маленьку смерть. Навіть якщо вас обох захопили емоції і ви почули від своєї дитини «Я тебе ненавиджу!» або «Краще б я взагалі не народжувався!», будьте дорослим. Скажіть: «Навіть якщо я зараз здаюся тобі чудовиськом, знай, що я люблю тебе, нікуди тебе не відпущу і нікому не віддам».
  9. Пам’ятайте, що в більшості дітей домінує права півкуля мозку. Це означає, що діти передусім сприймають емоції, інтонації, почуття, з якими ви говорите, а ви, навпаки, сконцентровані на змісті. Вам, як більш досвідченому перемовнику, треба вийти зі своєї половини, пройти на половину дитини, відчути її емоції, заспокоїти, і лише потім намагатися щось пояснити. Головне правило тут – що більше збуджується одна сторона перемовин, то більш розслабленою і спокійною має стати інша. Під час конфлікту це непросто, тому не перекладайте це завдання на дитину.
  10. Краще підтримайте, ніж оцініть. Наші оцінки та оцінювання взагалі впливає на емоційний стан і подальший розвиток дитини. Уникайте оцінок, щоб дитина спиралася на свої внутрішні відчуття, а не на схвалення оточуючих. Кажіть дитині не те, за що ви її любите, а те, що ви любите в ній.
  11. Підтримуйте самостійність. Коли дитина намагається робити щось нове, заохочуйте, будьте поруч, але не робіть це за неї. Ваше головне батьківське завдання – відкрити перед дитиною двері, допомогти розкрити свій потенціал, а не прожити життя за неї.
  12. Не приносьте себе в жертву інтересам дитини. Вона це відчуває і носить у собі відчуття провини. Стежте за своїм рівнем щастя, щоб потім у сварці не випалити ненароком: «Я заради тебе, а ти…!». Будьте щасливі! Це найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини.